Страница 3 из 8 ПерваяПервая 12345 ... ПоследняяПоследняя
Показано с 21 по 30 из 74

Тема: Герои украинских ВВ

  1. #21
    генерал-полковник Аватар для VV-nik
    Регистрация
    16.11.2008
    Репутация: 6217
    Адрес
    Киев
    Служба
    Пенсионер МВД
    Сообщений
    10,209

    По умолчанию

    Вопрос к ВВ - России:
    Цитата Сообщение от ВВ - России Посмотреть сообщение
    ПРИКАЗ МИНИСТРА ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ СОЮЗА ССР О ЗАЧИСЛЕНИИ РЯДОВОГО ВЕСЕЛОВА НИКОЛАЯ ВАСИЛЬЕВИЧА НАВЕЧНО В СПИСКИ 331 СП ВВ Москва, 5 января 1951 г. 1 сентября 1950 года рядовой ордена Богдана Хмельницкого полка внутренних войск МГБ Веселов Николай Васильевич при выполнении боевого задания командования был тяжело ранен бандитами. Истекая кровью, он продолжал неравный бой и, проявив мужество и стойкость, до конца выполнил свой воинский долг. От тяжелого ранения рядовой Веселов скончался. На протяжении всей своей службы в войсках МГБ он проявлял храбрость и мужество в борьбе с врагами социалистической Родины. Подвиг товарища Веселова служит для всего личного состава...
    Так собственно, ЧЕМ служит для личного состава подвиг Веселова? И почему в тексте приказа Веселов (вроде бы служивший в 448-м полку?) упоминаеццо как "рядовой ордена Богдана Хмельницкого полка внутренних войск МГБ" - ежли данным орденом ни 448-й, ни 331-й полки награждены не были, а таковую награду тока Рымникский полк имел? Но туда Веселов был зачислен гораздо позже?
    + повторяю вопросы:
    Цитата Сообщение от VV-nik Посмотреть сообщение
    ВВ - России, чет вроде на полуслове - оборвано?.. А поподробнее, не можете - про Веселова? Он ведь в 10-м Рымникском (львовском) полку потом числился (во, нашел - приказ МВД СССР от 05.01.1951 г., перезачислен в 4-ю роту 10-го полка)? И он кстати, единственный, чье имя странным образом "выпало" из списков части - в период ее пребывания в составе Национальной гвардии...

  2. #22
    генерал-полковник Аватар для VV-nik
    Регистрация
    16.11.2008
    Репутация: 6217
    Адрес
    Киев
    Служба
    Пенсионер МВД
    Сообщений
    10,209

    По умолчанию

    Младший сержант Иван Франчук, заместитель командира взвода - командир отделения патрульного взвода на автомобилях 1-го батальона в/ч 3012

    Пал смертью храбрых 1 января 2002 года при задержании вооруженного преступника в г. Ильичевске Одесской области.
    Посмертно награжден орденом "За мужність" ІІІ степени.
    Занесен навечно в списки в/ч 3012.

    МІСТО ЗАКРИЛИ СОБОЮ…
    Прихід Нового року для більшості громадян України є теплим родинним святом, святом добра та надії на світле майбутнє. Проте в одній родині із села Жовтневого, що на Черкащині, і у військовому колективі одеської спеціальної моторизованої військової частини міліції внутрішніх військ МВС 1 січня назавжди залишиться трагічною, скорботною датою. Бо саме в цей день – перший день 2002 року – при виконанні службових обов’язків з охорони громадського порядку в місті Іллічівську загинув смертю героя рідний син, брат, однополчанин цих людей, 19-річний молодший сержант Іван Франчук, який посмертно став кавалером ордена «За мужність».
    У сюжеті майже кожної новорічної казки присутні негативні персонажі – різна нечисть, що прагне завадити святу, створює всілякі капості Діду Морозу. Але сили Добра завжди перемагають – і ялинка спалахує святковими вогнями наперекір усім негараздам… У ту новорічну ніч 2002 року на вулицях портового міста Іллічівська цілком справжня кримінальна наволоч занадто розгулялася, ніби намагаючись зіпсувати людям свято, проте на захист громадян стали юні правоохоронці – військовослужбовці ВВ. Однак життя – не казка, і, виконуючи свій обов’язок щодо захисту Українського народу, хлопці в міліцейській формі заплатили занадто дорогу ціну.
    …Місто гуляло і веселилося. На центральному майдані біля спорткомплексу «Юність» – красуня ялинка. Усюди – гамір і сміх, пісні і вибухи петард, яскраві вогні феєрверків. Утім, співробітникам місцевої міліції та військовослужбовцям дислокованого у місті патрульного батальйону одеської СМВЧМ ВВ, що несли службу з охорони громадського порядку на вулицях міста, звісно, було не до розваг…
    Близько 6.00 нарешті пролунала команда: закінчувати службу і вирушати на підбиття підсумків. Хлопці-строковики зітхнули з полегшенням – ще трохи, і вони повернуться до своєї казарми. І нехай їхній батальйон займає тільки один поверх в одній із будівель військового містечка прикордонників – все одно, там тепло і затишно, і можна буде відіспатися після важкої, безсонної ночі…
    Прямуючи з підлеглими до міського відділу внутрішніх справ, черговий військових нарядів майор Павло Городов раптом одержав по рації повідомлення про бійку в розташованому неподалік барі «ОС». Офіцер прийняв рішення: основній групі військовослужбовців слідувати до МВВС, а сам на чолі семи найдосвідченіших воїнів вирушив на місце пригоди. Але, дорогою двом солдатам Городов змушений був доручити інше завдання – допомогти дістатися домівки перехожому, який не розрахував сил при вживанні спиртного…
    Після прибуття до бару двоє військовослужбовців стали біля входу, ще троє – неподалік. У напівпорожньому залі Городову вказали на чолов’ягу з розбитою головою. Проте, як швидко з’ясував офіцер, потерпілого було побито в іншому місці. Розпитуючи про обставини правопорушення, майор раптом помітив, що підлеглі вмість зірвалися з місця і кинулися кудись бігти. Майор (до речі, він єдиний мав вогнепальну зброю) негайно вискочив слідом надвір…
    Уже у ході слідства та суду було з’ясовано всі обставини, які передували злочину: трійця 22-річних хуліганів, мешканців Іллічівська, перебуваючи в нетверезому стані, протягом усього ранку 1 січня «розважалися», вступаючи в конфлікти із перехожими на вулицях міста. Кілька разів приятелі провокували сутички та били людей – навіть не з метою пограбування, а для самоствердження, явно отримуючи задоволення від чужих страждань і власної «крутизни», причому – били не лише кулаками й ногами, але й металевою телескопічною палицєю, а також рукояткою пістолета ПМ, начебто придбаного в кримінальних ділків. Остання бійка сталося близько шостої ранку, у магазині «Робін-Бобін», що неподалік бару «ОС» (саме туди звернувся по допомогу побитий чоловік і саме звідти викликали міліцію).
    Залишивши місце бійки, трійця розбишак деякий час за будинком навпроти бару обговорювала свої «пригоди» – про всяк випадок вирішили піти до знайомої одного з них, щоб «організувати» собі алібі: мовляв, цілу ніч провели за святковим столом. Та раптом вони побачили… міліціонера, який повертався додому зі служби. Відчуття «крутизни» у молодиків одразу зникло: від переляку вони кинулися тікати в різні боки: двоє шмигнули в найближчий під’їзд, а третій, озброєний пістолетом Олександр Ф., вискочив за ріг будинку і тут побачив цілу групу воїнів у міліцейській формі! У мозку, запамороченому алкоголем, промайнула панічна думка: «Оточили! Треба спробувати прорватися!» – і він, галасуючи, кинувся навтьоки, адже дуже не хотів відповідати за свої новорічні «розваги» та ще й за носіння зброї, якою він так хизувався вночі...
    На появу підозрілого хлопця, що біг і несамовито кричав, воїни відреагували саме так, як повинні були реагувати правоохоронці: спробували зупинити дивака й розпитати його. Але молодик не зважав на окрики з вимогою зупинитися і лише прискорив біг. Військовослужбовці миттєво збагнули, що неспроста ця людина так відчайдушно намагається втекти, і кинулися наздогін: молодший сержант Іван Франчук, рядові Роман Хлевнюк та Владислав Осташов бігли першими, слідом – молодший сержант М. Попов і рядовий А. Мазовецький (вони стояли біля входу в бар). Останнім, вискочивши з бару, зловмисника переслідував майор Городов…
    У змаганні з бігу втікач явно програвав – відстань між ним та переслідувачами невпинно скорочувалася. Втрачаючи надію на порятунок, нелюд вихопив пістолет…
    Військовослужбовці, озброєні лише гумовими палицями, намагалися знешкодити зловмисника навіть після того, як пролунав перший постріл майже впритул. Одна з куль боляче вжалила в руку рядового Хлевнюка. Роман навіть не закричав, лише зупинився, притулившись до стіни. Але переслідування тривало, бо в ту жахливу мить кожен із воїнів дбав не про власну безпеку, а лише про місто, яке вони повинні були захищати від небезпечних для суспільства людей, про те, щоб знешкодити озброєного бандита, який може накоїти чималої біди. Вони виконали свій обов’язок, буквально закривши собою мешканців Іллічівська…
    Нелюд бачив пораненого солдата, який притулився до стіни, бачив і те, що інших це не зупинило. На його шляху були кіоск та гараж, які Франчук і Осташов почали оббігати з обох боків. Молодих воїнів і злочинця розділяло близько семи метрів. Немов загнаний звір, він зупинився – і почав стріляти…
    Перед очима Попова та Мазовецького, які підбігли до місця трагедії через кілька секунд, постала жахлива картина: поранений у живіт Осташов скорчився від болю, а поруч хрипів пробитими легенями Франчук… «Швидка допомога» виявилася безсилою: внаслідок двох поранень у груди та шию молодший сержант помер по дорозі в лікарню…
    Ким він був – Іван Олександрович Франчук, звичайний хлопець і водночас – справжній герой сучасної України? Народився на Черкащині, у селянській родині, закінчив професійно-технічне училище та курси водіїв, потім – був призваний на строкову службу. Служити йшов охоче – в атестації після проходження навчального збору йшлося: «Швидко адаптувався до умов військової служби… до поставлених завдань ставиться з відповідальністю та виконує їх у встановлений термін… за своїми діловими та моральними якостями доцільно призначити в роту спеціального призначення».
    До лав спецназу він так і не потрапив: посвідчення водія з двома «відкритими» категоріями визначили його подальше місце служби – Іван став автомобілістом, причому, за словами колег, він був водієм від Бога, кращим у підрозділі… За зразкове виконання службових обов’язків йому було присвоєно військове звання «молодший сержант» та призначено на високу, як для строковика, посаду заступника командира взводу. Лише за відмінну службу з охорони громадського порядку він отримав чотири подяки. Після звільнення в запас Іван планував залишитися в Іллічівську, щоб працювати в місцевій міліції на запрошення начальства міськвідділу внутрішніх справ. Його, сумлінного та дисциплінованого хлопця, напевно, очікували солідна кар’єра і світле майбутнє...
    Слід віддати належне міліції Одещини: підняті по тривозі правоохоронці протягом доби встановили, розшукали та затримали всіх трьох осіб, причетних до загибелі Івана Франчука.
    Звістка про жахливу трагедію шокувала невеличке місто: люди були обурені нахабністю злочинців і вражені – мужністю юних строковиків, сприйнявши смерть Івана та поранення його однополчан як власну біду. Жителі міста, забувши про новорічні всята, обговорювали подробиці лиха, чимало із них, зустрівши на вулиці військовослужбовців батальйону, висловлювали свої співчуття, бажали здоров’я пораненим і справедливої кари – злочинцям.
    Прощання із загиблим було організовано в Будинку культури порту. Коли група солдатів прийшли туди, щоб усе підготувати, виявилося, що, незважаючи на вихідний день і суто з власної волі, жінки – працівниці БК – усе зробили самі: винесли прикрашену ялинку, обладнали місце для труни. Чимало городян взяли участь у жалобній церемонії, віддаючи шану невідомому їм юному сержанту, хлопцю з Черкащини, який поклав своє життя заради службового обов’язку.
    Усі витрати на поховання взяли на себе міська влада та адміністрація Іллічівського морського порту. «Беріть усе, що необхідно, приносьте рахунки, оплатимо без обмежень», – казали їхні керівники людям у погонах. Пізніше шефи батальйону ВВ конкретними добрими справами продемонстрували щиру повагу до подвигу юних воїнів, надавши родині Франчуків значну матеріальну допомогу – на отримання освіти молодшим братом Івана. А ще з’явилася у військовому містечку меморіальна дошка з портретом загиблого сержанта, також виготовлена на кошти порту. Крім того, з міського бюджету було виділено понад 200 тисяч гривень на придбання спецзасобів та іншого майна для підрозділу (зокрема, пістолетів для стрільби гумовими кулями, радіостанцій).
    Ховали Івана всім миром. У церемонії, що проходила на цвинтарі села Жовтневого Монастирищенського району Черкащини, взяли участь командувач ВВ генерал-майор Сергій Попков, представники органів місцевої влади, рідні та однополчани героя, а також сотні його односельчан (що само по собі говорить про те, як у Жовтневому шанували Івана та його родину). На прохання однокласників, всупереч ритуалу, саме їм дозволили нести труну. Коли прощальну промову виголошував рядовий Хлевнюк, то від щирих слів хлопця з перебинтованою рукою, сльози на очах наверталися навіть у загартованих військовою службою офіцерів. А над свіжою могилою сизокрилою чайкою побивалася дівчина, яка втратила коханого…
    Указом Президента України № 107/2002 від 7 лютого 2002 року за мужність і героїзм, виявлені під час виконання службового обов’язку, молодший сержант Іван Франчук нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
    Рядовим Роману Хлевнюку та Владиславу Осташову в порядку заохочення було присвоєно військове звання «молодший сержант». Відповідно до наказу Міністра внутрішніх справ від 28 січня 2002 року № 72 обох відважних воїнів було нагороджено відзнакою МВС України «Хрест Слави». До речі, цікава деталь: такою ж нагородою раніше був відзначений і батько Романа – майор внутрішньої служби Віктор Миколайович Хлевнюк, начальник пожежної частини № 7 міста Севастополя (у той час Державна пожежна охорона підпорядковувалася МВС).
    2002 року, напередодні Дня захисника Вітчизни у ході урочистої церемонії в стінах МВС Міністр внутрішніх справ України генерал-полковник міліції Юрій Смирнов вручив орден Івана його матері, Галині Павлівні. «Хрест Слави» з рук міністра отримав і молодший сержант Хлевнюк. А після церемонії родина загиблого героя разом із його бойовим побратимом відвідала у Центральному госпіталі МВС України Владислава Осташова, який лікувався від наслідків тяжкого поранення – пістолетна куля залишалася в його животі понад місяць, поки її було видалено у ході півторагодинної операції… Після цього візиту у невеличкому інтерв’ю тележурналістам Роман Хлевнюк зазначив не по-юнацьки мудро:
    «Це добре, що є такі люди, на яких можна покластися, про яких ти знаєш, що в небезпеці вони прикриють твою спину. Саме такі пацани мають служити у внутрішніх військах…».
    20 серпня 2002 року перелік заходів, які, власне, і складають святий обов’язок держави і народу перед справжніми героями, було доповнено ще одніє справою: у селі Жовтневому було відкрито пам’ятник на могилі похованого тут молодшого сержанта Івана Франчука.
    Споруджений на кошти військ, цей пам’ятник – справді гідний героя: на високій чорній плиті із зображенням ордена «За мужність» вміщено портрет Івана, який ніби крокує селом, повертаючись до рідної хати… Впадають в очі два слова з душевної епітафії: «Справжній людині»…
    Разом із односельчанами та воїнами ВВ вклонилися бойовому побратиму і молодший сержант у відставці Владислав Осташов та молодший сержант запасу Роман Хлевнюк. На сільському цвинтарі було проведено жалобний мітинг, настоятель місцевого православного храму відслужив панахиду, почесна варта ВВ віддала пам’ятнику військові почесті…
    Дай Боже, щоб ця шана співчуття земляків та турботи про ще двох синів – старшого та молодшого братів Івана – бодай трохи зменшили невимовний біль батьківських сердець шановних Галини Павлівни та Олександра Павловича Франчуків…
    Війська правопорядку подбали про двох героїв, які разом із Іваном Франчуком пролили кров за Батьківщину у ту фатальну новорічну ніч: за клопотанням командування ВВ звільненому у відставку за станом здоров’я киянину Владиславу Осташову столична державна адміністрація надала однокімнатну квартиру, крім того, за відповідними рекомендаціями Владислав та Роман вступили на навчання за державним замовленням до вищих навчальних закладів, зокрема, Владислав закінчив економічний факультет Межрегіональної академіїї управління персоналом, а Роман - Сімферопольський філіал Одеського інституту внутрішніх справ, і вже в офіцерських погонах продовжив службу в міліції рідного Севастополя, нині старший лейтенант міліції Хлевнюк є дільнічним інспектором міліції Гагарінського РВВС, і, до речі, до високої нагороди, отриманої в лавах ВВ, на його грудях додалися відзнаки МВС України "За відзнаку в службі" І та ІІ ступеня... У кожного з них вже давно своє життя, проте хлопці досі підтримують звязки, адже, за словами Владислава осташова, вони стали друзями на все життя...
    9 грудня 2002 року Одеський обласний суд завершив розгляд резонансної кримінальної справи про вбивство молодшого сержанта Франчука. Олександра Ф. було визнано винним у скоєнні навмисного вбивства, незаконному поводженні з вогнепальною зброєю і боєприпасами та хуліганстві, за вироком суду вбивці призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ятнадцять років. До тривалих строків позбавлення волі також засуджено його подільників –В’ячеслава Ч. та Сергія М., яких було визнано винними в хуліганстві, а останнього, крім того, – ще й у приховуванні тяжкого злочину.
    Слід віддати належне оперативникам та слідчим, які спромоглися «розкрутити» цю досить складну справу і притягнути до відповідальності трійцю покидьків. Досить сказати, що знаряддя вбивства – пістолет Макарова – довелося буквально діставати з морського дна, адже, як було з’ясовано в ході слідства, М. розібрав зброю і викинув її деталі в море, намагаючись таким чином позбутися головного доказу причетності до вбивства. Але «сховати кінці у воду» злочинцям не вдалося…
    За давньою військовою традицією,
    наказом Міністра внутрішніх справ від 24 жовтня 2002 року № 1071 молодшого сержанта Івана Франчука було навічно зараховано до списків одеської спеціальної моторизованої військової частини міліції ВВ МВС. Ім’я відважного воїна-правоохоронця також викарбувано на меморіальній табличці, що на місці його загибелі, і на мармурі пам’ятника полеглим міліціонерам «Захисникам правопорядку», що на Олександрівському проспекті Одеси. Пам’ять про Івана зберігають і його земляки: за рішенням місцевої влади середній школі, в якій він учився, присвоєно ім’я героя. А в Монастирищенському районному краєзнавчому музеї створено експозицію, що розповідає про Івана та його подвиг…
    Последний раз редактировалось VV-nik; 17.01.2011 в 13:17.

  3. 2 пользователя(ей) сказали cпасибо:
    nazri (28.02.2012)Майк Тайсон (21.04.2011)
  4. #23
    генерал-полковник Аватар для VV-nik
    Регистрация
    16.11.2008
    Репутация: 6217
    Адрес
    Киев
    Служба
    Пенсионер МВД
    Сообщений
    10,209

    По умолчанию

    Старший прапорщик Сергей Евгениевич Беширов,
    инструктор - пулеметчик горнострелковой роты "Лаванда" батальона специального назначения в/ч 3009


    Трагически погиб при исполнении служебного долга 7 августа 2004 года в ходе занятий по горной подготовке на южном пике вершины Горданлы (АР Крым).
    Посмертно награжден орденом "За мужність" ІІІ степени.

    http://www.crm-mia.gov.ua/?c=6&r=15

    http://subscribe.ru/archive/economic.../17152253.html
    Выбрались в прошлое воскресенье, 9 ноября, втроём – автор этих строк, феодосийские экскурсоводы Ольга Колохманова и Степан Трачук. День был, будто по заказу – идеальный, солнечный. В половине одиннадцатого мы уже карабкались на южный пик Горданлы. Не стану пересказывать впечатления и восторги. Они так знакомы и привычны ещё с детства. Хочется сказать о другом.
    В полутора метрах ниже верхней точки этого пика – на отметке 554,6 метра, с юго-западной стороны, обращённой в сторону верхней части Кизилташа, – мы обнаружили памятный знак, установленный на скальной поверхности. Эта мемориальная доска изготовлена из нержавеющей стали с вырезанным текстом: «На данном месте 7.08.2004г. при выполнении служебных обязанностей трагически погиб инструктор горно-стрелковой роты «Лаванда» специального назначения ВВ МВС Украины старший прапорщик Беширов Сергей Евгеньевич».
    Размер мемориальной доски примерно 20х30 см, укреплена она на четырёх болтах. Прямо под ней – небольшой проволочный пружинный каркасик, что прочно держит букет искусственных роз. Над доской врезана в скалу офицерская полевая кокарда, а под доской вбит скальный крюк с продетым альпинистским карабином. На спецузле – кусок капронового троса… В полутора метрах – за узким скальным карнизом – вертикальный обрыв Горданлы, улетающий вниз метров на восемьдесят
    Когда есть горы, есть в государстве и горно-стрелковые части – альпийские стрелки. И во внутренних войсках тоже. Это альпинисты в погонах, способные с оружием в руках и даже с артиллерией и миномётами действовать в самых неприступных местах. Горно-стрелковая рота специального назначения «Лаванда» базировалась в полку «Тигр», в спецназе внутренних войск МВД Украины. Сергей Беширов служил в ней инструктором. Кандидат в мастера спорта, он хорошо знал горы, умело действовал как альпинист и учил этому своих боевых товарищей. Ведь когда очень тяжело в учении, всегда легче в бою. Ну а тащить, поднимать через горные высоты и переправлять на скалах своё боевое снаряжение, боеприпасы и всю амуницию горным стрелкам приходится только на себе, на своём горбу, простите. И если на учениях гибнет вдруг инструктор альпийского спецназа, значит ситуация оказалась чрезвычайной
    Старший прапорщик Сергей Беширов погиб в августе 2004-го прямо под вершиной южного пика Горданлы, погиб под камнепадом, на узкой скальной террасе, откуда некуда было деться… Так вот жена стала вдовой, осиротели дети – дочь Снежана и сын Никита. Семье вскоре дали квартиру в Симферополе, и кизилташские «Тигры» шефствуют над детьми. Тогда же, ровно четыре года назад, сослуживцы установили на месте гибели своего боевого товарища стальную мемориальную доску, увековечив долг человеческой памяти.
    Можно не сомневаться, что с того времени, с осени 2004-го, безымянный южный скальный пик на Горданлы обрёл своё название – пик Беширова. У альпинистов и горных стрелков, у горноспасателей и туристов это сразу происходит как-то само собой. Потому что и память навсегда остаётся, и поднебесное место очень точно обозначается.

    Игорь ТАТАРИНЦЕВ

    http://www.kp.crimea.ua/newspapers/archive/2009/07/01
    В горы ходят не ногами, в горы ходят головой


    Таков девиз горнострелковой роты специального назначения внутренних войск Украины «Лаванда». Это, конечно, не значит, что её бойцы выполняют задачи вместо гор на бумаге или цепляются зубами за отвесные скалы (хотя, наверное, и это могут). Просто работать им приходится в таких условиях, где просто физической силой и упорством не обойдёшься. Мало кто смог бы, проснувшись под метровым слоем снега, сладко зевнуть и потихоньку откапываться, чтобы заварить в котелке утренний кофе. А эти ещё и не на такое способны.

    В небольшой казарме стена оборудована под отвесную скалу. На потолке висят верёвочные лестницы, брус, в пол и стенку вбиты крючья. Под окном - весь в цветах памятник. Маленькая чёрная скала с оборванным куском альпинистского снаряжения.
    Мемориальная табличка. Кто проходит - задерживается: «Спите спокойно, ребятки». Это памятник двоим: Андрею Черняеву и Сергею Беширову. Не вернулись с задания, сорвались, погибли...
    Последний раз редактировалось VV-nik; 13.09.2011 в 14:39.

  5. Пользователь сказал cпасибо:
    nazri (28.02.2012)
  6. #24
    рядовой
    Регистрация
    14.10.2011
    Репутация: 1
    Адрес
    Севастополь
    Служба
    УР
    Сообщений
    2

    По умолчанию

    Да, по истории в Иличёвске все практически так и было. Лично в ней учавствовал (Хлевнюк). Франю возили на родину хоронить. Трудно было в глаза родителям смотреть.

  7. Пользователь сказал cпасибо:
    VV-nik (15.10.2011)
  8. #25
    генерал-полковник Аватар для VV-nik
    Регистрация
    16.11.2008
    Репутация: 6217
    Адрес
    Киев
    Служба
    Пенсионер МВД
    Сообщений
    10,209

    По умолчанию

    Ув. Hleva, рад что вы появились у нас на форуме! Общайтесь на здоровье - тут есть об чем поговорить...

  9. #26
    рядовой
    Регистрация
    14.10.2011
    Репутация: 1
    Адрес
    Севастополь
    Служба
    УР
    Сообщений
    2

    По умолчанию

    Цитата Сообщение от VV-nik Посмотреть сообщение
    Ув. Hleva, рад что вы появились у нас на форуме! Общайтесь на здоровье - тут есть об чем поговорить...
    Спасибо. Правда уже год как не работаю в МВД, но поговорить действительно есть о чём.

  10. #27
    генерал-полковник Аватар для VV-nik
    Регистрация
    16.11.2008
    Репутация: 6217
    Адрес
    Киев
    Служба
    Пенсионер МВД
    Сообщений
    10,209

    По умолчанию

    Цитата Сообщение от Hleva Посмотреть сообщение
    уже год как не работаю в МВД
    И че так? На вольные хлеба потянуло?

  11. #28
    рядовой
    Регистрация
    21.02.2012
    Репутация: 11
    Адрес
    Харьков
    Служба
    Дежурная часть
    Сообщений
    7

    По умолчанию Веселов Н.В.

    Веселов Н.В. (записано со слов моего отца Алексеева Л.И.)
    Рядовой Веселов Н.В. проходил службу в 2-ом стр. батальоне 331 стр. ордена Богдана Хмельницкого полка 82 стр. дивизии ВВ МГБ в г. Косов Станиславской (Ивано-Франковской) области. Мой отец Алексеев И.А. был командиром 2-го стр. батальона. Я очень хорошо помню Веселова Н.В. и его сослуживцев по взводу разведки, так как мое детство проходило в гарнизонах, где служил мой отец. К сожалению, у нас не осталось его фотографий все фотографии отец отослал в г. Львов в в\ч 3228 по просьбе их командования.
    1 сентября 1950 года от 2-го стр. батальона была выделена команда, в которую входил Веселов Н.В. по охране перевозимого в г. Станислав «проводника» окружного провода (фамилию и кличку не помню), на автомобиле райотдела МГБ. Из-за утечки информации с телефонного узла (телефонистка была завербована ОУН) оуновцам стало известно время, маршрут, и автомобиль перевозивший «проводника».
    В кузове автомобиля находился «проводник», команда 2-го стр. батальона, а также бочка бензина. В то время было очень плохо с заправкой автомобилей бензином и его приходилось возить с собой.
    Бандгруппой ОУН на дороге Косов-Стятин с целью освобождения «проводника» была организована засада. Автомобиль был обстрелян в результате чего бочка бензина в кузове взорвалась. Водитель и сопровождающий офицер МГБ погибли в первые секунды. Из команды 2-го стр. батальона ефрейтор Малышев П.П. был убит сразу попаданием в сердце и сгорел вместе с «проводником» в кузове автомобиля. Остальные были тяжело ранены, но смогли покинуть загоревшийся автомобиль. Веселов Н.В. получил ранение обеих ног и с пулеметчиком (фамилии, к сожалению, не помню) который был облит горящим бензином и горел на протяжении боя смог отражать атаки бандгруппы которая пыталась освободить «проводника». Во время боя по дороге подъехал санитарный автомобиль 331 стр. полка, который перевозил раненого солдата из Косова в Коломыю в медчасть. В автомобиле вместе с раненым находился санинструктор и водитель. Увидев автомобиль, оуновцы видимо решили, что прибыла подмога, покинули место боя.
    Погрузив раненых в санитарный автомобиль в том числе Веселова Н.В санинструктор повез их в Косов в районную больницу. В больнице не оказалось нужной группы крови, по халатности врачей забор крови среди солдат 2-го стр. батальона организован не был. 1 сентября 1950 года Веселов Н.В. скончался. Похоронили Веселова в г. Косов возле братской могилы воинов – освободителей.
    В то время там находился министр Госбезопасности УССР Ковальчук который осуществлял руководство по проведению спецопераций против ОУН.. Он поддержал ходатайство руководства 331 стр. ордена Богдана Хмельницкого полка о зачислении рядового Веселова Н.В. навечно в списки части.
    05.01.1951 года приказом МГБ СССР рядовой Веселов Н.В. был навечно зачислен в списки 331 стр. ордена Богдана Хмельницкого полка 82 стр. дивизии ВВ МГБ.
    В 1951 году 331 стр. ордена Богдана Хмельницкого полк был переформирован в 16-й ордена Богдана Хмельницкого отряд внутренней охраны МГБ СССР.
    После расформирования 16-го отряда в 1957 году
    рядовой Веселов Н.В. был навечно зачислен в списки в\ч 3228 г. Львов. В 60-х годах прах Веселова перезахоронен в г. Львов на территории в\ч 3228.

  12. 3 пользователя(ей) сказали cпасибо:
    nazri (28.02.2012)VV-nik (28.02.2012)ВВ - России (28.02.2012)
  13. #29
    генерал-полковник Аватар для VV-nik
    Регистрация
    16.11.2008
    Репутация: 6217
    Адрес
    Киев
    Служба
    Пенсионер МВД
    Сообщений
    10,209

    По умолчанию

    Ув. ecilop, БОЛЬШОЕ СПАСИБО!

  14. #30
    генерал-полковник Аватар для VV-nik
    Регистрация
    16.11.2008
    Репутация: 6217
    Адрес
    Киев
    Служба
    Пенсионер МВД
    Сообщений
    10,209

    По умолчанию

    Добавлю пару фото:


    Выходит, в части была - именно МОГИЛА (а не просто памятник)...
    Так вот - эту могилу уничтожили вскоре после передачи этой части (Рымникского полка) в состав Национальной гвардии Украины... Куда дели останки - для меня до сих пор вопрос... А почему это случилось - догадываюсь...

  15. 2 пользователя(ей) сказали cпасибо:
    ecilop (01.03.2012)
Страница 3 из 8 ПерваяПервая 12345 ... ПоследняяПоследняя

Ваши права

  • Вы не можете создавать новые темы
  • Вы не можете отвечать в темах
  • Вы не можете прикреплять вложения
  • Вы не можете редактировать свои сообщения
  •