Наш суд-самый гуманный суд в мире???

Alix

Ветеран
Регистрация
2 Янв 2012
Сообщения
19,771
Reaction score
45,795
18:16 09.06.2021
Верховний Суд відмовив Ostchem у виконанні рішення Стокгольмського арбітражу про борг ОПЗ на суму понад $300 млн – голова ФДМ

Верховний Суд задовольнив звернення ПАТ "Одеський припортовий завод" (ОПЗ) і Фонду держмайна (ФДМ) України та відмовив компанії Ostchem Holding Limited Дмитра Фірташа у виконанні рішення Стокгольмського арбітражу про стягнення понад $300 млн з ОПЗ за постачання газу, повідомив голова ФДМ Дмитро Сенниченко.

"Це остаточне рішення, яке не підлягає оскарженню. Крапка... Якщо коротко, то тепер Ostchem не зможе домогтися примусового списання $250 млн боргу з ОПЗ, а тим більше - претендувати на все підприємство", - заявив він у бліц-інтерв'ю агентству "Інтерфакс- Україна".

Сенниченко уточнив, що претензії Ostchem щодо основного боргу становили $193 млн, ще $57 млн пені, а також $ 67,7 млн нарахованих відсотків.

"Я вважаю, що цей вердикт суду - наочний доказ ефективності нашої роботи", - наголосив голова Фонду.

За його словами, подання Ostchem позовів в інших країнах теоретично можливе, однак на практиці безглузде. "Домагатися стягнення боргу за рішенням арбітражу можна в тих країнах, де розміщується майно підприємства або його філії. Активи ОПЗ зосереджені в Україні й тепер захищені від такого сценарію", - пояснив він.

Сенниченко зазначив, що це дуже важливе рішення для здійснення прозорої приватизації заводу, оскільки тепер будь-який потенційний покупець може бути впевнений: його право власності на ОПЗ не зможуть оскаржити кредитори.

"Ми у Фонді переконані, що це допоможе розширити пул потенційних покупців і кардинально підвищити вартість активу", - сказав голова приватизаційного відомства.

На його думку, рішення Верховного Суду захищає підприємство від претензій кредиторів в Україні, його рахунки не можуть бути заарештовані, продукцію, як і інше майно, не зможуть вилучити.

"Ми позбавили Ostchem можливості шантажу і будь-якого впливу на операційну діяльність ОПЗ, а значить, можливі переговори про реструктуризацію або інші угоди будуть виключно конструктивними. Новий власник зможе налагодити роботу заводу і дійти до такої угоди з Group DF, яка влаштує обидві сторони", - сказав Сенниченко.

Як повідомив агентству "Інтерфакс-Україна" керівник із корпоративних комунікацій Group DF Олег Арестархов, у компанії з подивом дізналися про рішення Касаційного цивільного суду, яким той відмовився визнати рішення Арбітражного інституту Торговельної палати Стокгольма.

"Це рішення не може не викликати здивування: як можна проігнорувати рішення міжнародного суду? Наші юристи очікують офіційного тексту рішення суду, перш ніж пропонувати відповідні заходи. Ми дамо свою заяву відразу після того, як отримаємо й вивчимо документ", - сказав керівник із корпоративних комунікацій Group DF, що об'єднує Ostchem та інші активи Фірташа.

Як повідомлялося, в 2016 році Арбітражний інститут Торговельної палати Стокгольма постановив стягнути з ОПЗ на користь Ostchem Holding Limited $250 млн за газ, який Ostchem поставляла на завод у 2013 році.

У березні 2017 року постановою міського суду Южного це рішення було легалізовано на території України. Справедливість цієї постанови також визнав Апеляційний суд Одеської області. У липні 2018 року Верховний Суд скасував ці рішення.

Знову домогтися позитивного для себе рішення Ostchem змогла у Київському апеляційному суді у квітні 2019 року. Згідно з документом, оприлюдненим в Єдиному реєстрі судових рішень (ЄРСР), ОПЗ відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу від 25 липня 2016 року мав заплатити Ostchem майже $193,26 млн основного боргу і $57,98 млн штрафів.

ОПЗ заперечував проти такого рішення українського суду, зазначаючи, що підприємство з середини 2018 року було зупинене і виконання рішення Стокгольмського арбітражу призведе до банкрутства і загроз техногенної та екологічної катастрофи. Крім цього, ФДМ заявляв, що укладені контракти ОПЗ та Ostchem є нікчемними. ОПЗ і ФДМ продали апеляцію до Верховного Суду.

Ostchem Holding Limited - холдингова група, що об'єднує групу хімічних підприємств, які виробляють мінеральні добрива, органічні кислоти, діоксид титану, кальциновану соду, рідкий азот та інші хімічні продукти. Входить до складу фінансово-промислової групи Group DF українського підприємця Дмитра Фірташа.

ПАТ "Одеський припортовий завод" виробляє хімічну продукцію, а також здійснює перевалювання хімпродукції на морський транспорт. Державі в особі ФДМ належать 99,5667% акцій ОПЗ, 0,0021% - ТОВ "Конкорд Капітал", іншим акціонерам-фізичним особам - 0,4312%.


Это тот самый-самый Стокгольмский арбитраж, по решению которого «Газпром» должен «Нафтогазу» $3 млрд?
 

47654olegg

Ветеран
Регистрация
24 Июл 2013
Сообщения
16,186
Reaction score
39,439
Это тот самый-самый Стокгольмский арбитраж, по решению которого «Газпром» должен «Нафтогазу» $3 млрд?
Ага, то есть - решения всех этих Еврогейско-Стокгольмских арбитражей может отменить любой сельский суд села Залупивка? А Кобелев со своей пендосской мамой не хотят вернуть премию за якобы выигранный иск к Газпрому?
 

Alix

Ветеран
Регистрация
2 Янв 2012
Сообщения
19,771
Reaction score
45,795
Антикорупційний суд виправдав екснардепа від БПП
14 червня 2021, 11:33



Антикорупційний суд виніс ще один виправдувальний вирок стосовно колишнього члена українського парламенту, якого звинувачували у зловживанні владою.
Руслан Сольварфото: solvar.com.ua

Вищий антикорупційний суд виправдав колишнього народного депутата від фракції «Блоку Петра Порошенка» Руслана Сольвара, якого Спеціалізована антикорупційна прокуратура обвинувачує у незаконному одержанні компенсації на оренду житла в Києві.

Про це повідомляє прес-служба ВАКС.

«За наслідками судового розгляду колегія суддів встановила відсутність у діянні колишнього народного депутата України складу кримінального правопорушення – зловживання владою. А саме, стороною обвинувачення не доведено використання ним своїх владних повноважень для прийняття рішення про здійснення компенсації винайму готельного номера або відмову у здійсненні такої компенсації», – інформує суд.

Водночас, колегія суддів дійшла висновку, що екснардеп Сольвар міг вчинити злочин проти власності – шахрайство (стаття 190 Кримінального кодексу України). Однак, зміна кваліфікації судом на більш тяжку статтю закону про кримінальну відповідальність не допускається у зв'язку із погіршенням його становища.

Як відомо, суд визначив Сольвару запобіжний захід у вигляді 370 тис. грн застави. Пізніше Спеціалізована антикорупційна прокуратура скерувала справу для розгляду по суті до ВАКС. Під час підготовчого засідання адвокат екснардепа подав клопотання про зміну запобіжного заходу із застави на особисте зобов'язання. Суд його задовольнив.

За версією слідства, у листопаді 2014 року Сольвар отримав у користування номер у готелі «Київ» коштом державного бюджету у зв'язку з тим, що не мав власного житла у столиці. Однак, як встановило слідство, на початку березня 2017 року, він отримав у спадщину квартиру в Києві, проте не сповістив про цей факт Управління справами Апарату Верховної ради, тож й надалі отримував компенсаційні виплати з держбюджету. І лише в жовтні 2018 року після низки публікацій у ЗМІ відмовився від отримання коштів. За ці півтора року, як встановило слідство, екснардеп безпідставно отримав понад 361 тис. грн компенсації за винайм житла.

 

Alix

Ветеран
Регистрация
2 Янв 2012
Сообщения
19,771
Reaction score
45,795
Львівський суддя, якого затримали на хабарі, відсудив у держави 1,1 мільйона гривень
20 липня 2021 Кримінал, Львів
Share Button
Колишнього суддю Залізничного суду Львова Ігоря Ганича у 2011 році затримали за хабарництво. У 2021 році він відсудив у держави 1,1 мільйона гривень – 605 тисяч гривень моральної та майже 500 тисяч гривень матеріальної компенсації.

Провадження проти Ганича закрили через те, що СБУ передчасно знищила матеріали справи. Зокрема, серед доказів були відео моментів отримання хабаря, пише 24 Канал.

Правоохоронці ще у 2011 році відкрили кримінальну справу проти Ганича. Його підозрювали у хабарництві. За матеріалами слідства, суддя взяв 2400 гривень за нерозірвання шлюбу і 400 тисяч гривень за призначення покарання, не пов’язаного із позбавленням волі. У 2014 році Ганича засудили до 8 років у в’язниці з конфіскацією майна.

Пізніше Апеляційний суд Волинської області скасував вирок, а справу скерували генпрокурору для додаткового розслідування. Згодом у 2015 році Луцький міськрайонний суд знову визнав суддю винним та призначив 8 років позбавлення волі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду справу скерували на ще один розгляд до апеляційної інстанції. У січні 2018 року Апеляційний суд Волинської області скасував вирок та закрив провадження проти Ганича. Це пояснили “невстановленням доказів для доведення винуватості в суді”. У лютому 2019 року це рішення підтримав Верховний Суд.

Ключовою підставою для виправдання Ганича стало те, що СБУ у лютому 2014 року знищила матеріали оперативно-розшукових справ “у зв’язку з політичними подіями в Україні”. Серед них була й справа екссудді. Серед матеріалів були процесуальні документи, якими надали згоду на спостереження за суддею, зокрема, на приховану зйомку моментів отримання хабаря. Суд не зміг взяти до уваги всі докази, на яких були зафіксовані розмови про хабарі та моменти отримання грошей, адже відповідних документів не було.

Після цього Ганич звернувся до суду про виплату йому моральної та матеріальної компенсації за час перебування під слідством і судом.

Екссуддя оцінив моральну шкоду у 2,75 мільйона гривень. Також Ганич просив компенсувати йому 670 тисяч гривень суддівської винагороди, яку він втратив внаслідок відсторонення від посади, та відшкодувати витрати, пов’язані з розглядом кримінальної справи.

Луцький міськрайонний суд 6 липня вирішив задовольнити позов частково. З державного бюджету на користь Ганича повинні виплатити 605 тисяч гривень моральної шкоди та майже 500 тисяч гривень матеріальної шкоди. Окрім цього, екссудді компенсували майже 5 тисяч гривень на залізничні квитки, коли він їздив до Верховного Суду.

Ігоря Ганича призначили на посаду судді ще у 1987 році. Формально він пішов у відставку в грудні 2017 року. Однак фактично з 2011 року після відкриття кримінальної справи рішення він вже не ухвалював та був відсторонений.

 

Пешеход

Идущий пешком
Регистрация
5 Фев 2019
Сообщения
1,614
Reaction score
4,645
як встановило слідство, на початку березня 2017 року, він отримав у спадщину квартиру в Києві, проте не сповістив про цей факт Управління справами Апарату Верховної ради, тож й надалі отримував компенсаційні виплати з держбюджету. І лише в жовтні 2018 року після низки публікацій у ЗМІ відмовився від отримання коштів. За ці півтора року, як встановило слідство, екснардеп безпідставно отримав понад 361 тис. грн компенсації за винайм житла.
От дешевки у власти, крысы...
 

DEBA

майор милиции
Регистрация
20 Май 2021
Сообщения
590
Reaction score
1,577
Немного о судьях Окружного административного суда Киева -

каждый может данную информацию воспринимать по своему.
 

Пешеход

Идущий пешком
Регистрация
5 Фев 2019
Сообщения
1,614
Reaction score
4,645
Немного о судьях Окружного административного суда Киева -

каждый может данную информацию воспринимать по своему.
Нашел информацию и в отношении судьи который по моему иску дело ведет.
 

Alix

Ветеран
Регистрация
2 Янв 2012
Сообщения
19,771
Reaction score
45,795
10 АВГУСТА 2021, ВТОРНИК, 11:08 172
КС купил 3 зонта
Николай Савенко
Конституционный Суд Украины. Фото: Telegram/Yad_OK/Конституционный Суд Украины. Фото: Telegram/Yad_OK/

Конституционный Суд купил у физлица-предпринимателя Евгения Кожевникова три зонта по 1 тыс. гривен за штуку.
Об этом свидетельствуют данные в системе публичных закупок ProZorro, передают Українськi Новини.

Договор о покупке был подписан 23 июля.

Три зонта обошлись в 3 165 гривен.


Зонты должны были поставить в КС до 9 августа.

Речь идет об однотонных мужских зонтах-тростях, полуавтоматах с большим куполом.

Один зонт обошелся КС в 1 055 гривен.

Марка зонта не указывается, также как и для кого в КС они куплены.


ФЛП Кожевников принимал участие в 9 закупках на ProZorro и все выиграл.

Всего поставил товара на 143 тыс. гривен.

Как сообщали Українськi Новини, КС намерен купить 200 противогазов за 170 тыс. гривен.

 

Пешеход

Идущий пешком
Регистрация
5 Фев 2019
Сообщения
1,614
Reaction score
4,645
Сергей Поляков
поделился профилем в группе ГО "Лебединська організація пенсіонерів та ветеранів ОВС".

РЕПОСТ !!!

(автор Роман Брегей https://www.facebook.com/romanbregey ) :
"Про судову практику.
Знову повертаємося до справ щодо нарахування і виплати пенсіонерам силових органів пенсії за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року.
Нагадаю, Уряд України прийняв постанову, якою обмежив виплату частини нарахованих коштів упродовж згаданого періоду.
Суд під моїм головуванням став на бік пенсіонерів ще до рішення суду, яким визнано нечинним підзаконний нормативно-правовий акт.
Суперечив закону і Основному Закону.
Після визнання судом незаконною постанови Уряду України останній через декілька місяців прийняв аналогічний акт.
Нещодавно суд вирішив позов пенсіонера, котрий подано після рішення суду, яким визнано нечинним акт Уряду України, і набранням чинності новим актом того ж суб'єкта.
Суд знову став на бік пенсіонера, визнавши, що до спірних правовідносин не поширюється строк звернення до суду.
Висновки суду.
"Перш за все, позивач прагне виплати пенсії у нарахованому розмірі та сплати додаткових коштів за періоди, що минули.
Стверджує, що отримує пенсію у меншому розмірі з вини Управління.
Відповідно до приписів частини 2 статті 55 Закону нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Управління обмежувало виплату нарахованої суми відповідно до приписів Постанови.
Це доводиться наступним.
Щоб обмежити виплату (певним відсотковим співвідношенням підвищення), то треба нарахувати кошти, побачивши загальну суму та суму, яка не виплачується.
Отже, до спірних правовідносин не поширюється строк звернення до суду."
"Приписами частини 1 статті 1175 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Таким чином, рішення Окружного адміністративного суду м.Києва є підставою звернення до суду з позовом до держави про стягнення шкоди (невиплата пенсії у повному обсязі за період з 01 січня 2018 року по 04 березня 2019 року)."
"Підсумовуючи, суд зробив висновок, що до спірних правовідносин не може бути застосовано підзаконний акт Уряду України в частині, яка суперечить Основному Закону, Закону і Закону 2."

https://reyestr.court.gov.ua/Review/97659135

Возможно, это изображение (3 человека и люди улыбаются)
=AZVT3KLUgZNbsZqyhmKtlzG9_Bj4G2BNXKKwbOt0oMElc5ET8aTYtETGs4vEHIyfz_GpFnmIFKdDBFXq9SI6uy6SsDa7PyPHWnRGES7f0WYmDGNm_78uME-GR-azdhNw8cBg94tC9Q_lL6zvmpp-ySDrBzNzWZG9sIzHjERvaUVt_Q&__tn__=H-y-R']Роман Брегей


Александр Рядинский
Оскільки Судова палата з соцвиплат КАС ВС останнім своїм "шедевром" закрила нам шлях на доплату пенсії з 01.01.18 по 04.03.19 по раніше застосовуваним обгрунтуванням, то в цьому рішенні шанований мною суддя підказує нам новий шлях на отримання циєї суми через застосування механизму ст. 1175 ЦК України шляхом подання позову не до ГУ ПФУ, а до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення майнової шкоди, завданої скасованим судом пунктом 2 постанови 103. Ключовим в позові є "НАРАХОВАНОЇ суми пенсії", яка за ст. 55 закону 2262 підлягає стягненню без обмеження строком. Тобто, в позові кожний на підставі довідки ГУ ПФУ про нараховану з 01.01.18 пенсію і розмір доплат 50% і 75% може порахувати недоплачену суму пенсії, навести розрахунок у позові та заявити вимогу про стягнення (не плутати з "зобовязати виплатити", а саме :"Стягнути з Держави Україна в особі ДКСУ суму майнової шкоди, завданої пунктом 2 постанови 103, визнаним судом протиправним та нечинним (скасованим судом), в розмірі 00000,00 гривень"). Я так думаю, що моя справа №400/3922/20 в КАС ВС помре з урахуванням останніх "шедевральних" правових висновків. Тому, дякуючи підказці, подам новий позов з новим предметом та з нових підстав. Спасибі, Ваша честь!!!
Александр Рядинский
За аналогією права правові висновки, якими відступлено від попередніх, мають застосовуватись у справах, які відкриті після відступу.
 

DEBA

майор милиции
Регистрация
20 Май 2021
Сообщения
590
Reaction score
1,577
Дан Бялик поделился ссылкой.

не хотів коментувати поки рішення не набере законної сили, — то ж тепер воно набрало законної сили у зв'язку з поверненням апеляційної скарги (яку подала особа, що не брала участі у справі, а саме Державна судова адміністрація, яка чомусь вирішила не сплачувати судовий збір і тому скаргу було повернуто)
прокоментувати можу тільки цитатою персонажа п'єси Леся Подерв'янського "Казка про рєпку" кота Мурзика Васильовича: "ВАМ ТАК НЕ БУДЕ"
звісно, застосування норм Конституції як акту прямої дії це чудово, — проте ВАМ ТАК НЕ БУДЕ
до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно;
- стягнути з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди в розмірі 267109,87 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2020 передано матеріали позовної заяви №640/29557/20 до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності даної справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 визначено підсудність адміністративної справи №640/29557/20 за Київським окружним адміністративним судом.
У якості підстави позову позивач зазначив, що в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно суддівська винагорода виплачувалась позивачеві на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а не відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати встановленої на 01 січня 2020 року, що призвело до порушення його прав.
Ухвалою від 19 січня 2021 року суд відкрив провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи та запропоновано відповідачеві протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати суду відзив на позовну заяву.
10 лютого 2021 року від Окружного адміністративного суду міста Києва через канцелярію суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначив про те, що відповідно до статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності суддів, зокрема Окружного адміністративного суду міста Києва, здійснює Державна судова адміністрація України.
Проте у спірний період, враховуючи встановлені обмеження Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX, Державна судова адміністрація України не виділяла Окружному адміністративному суду міста Києва кошти для виплати суддівської винагороди у повному обсязі, у зв'язку з чим відповідач фактично був позбавлений фінансової можливості виплачувати суддям суддівську винагороду у повному обсязі без встановлених обмежень з незалежних від нього причин.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
ОСОБА_1 призначений на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду строком на п`ять років Указом Президента України від 21.05.2007 №432/2007.
Згідно із Указом Президента України від 16.07.2010 №769/2010 ОСОБА_1 переведений на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п'ятирічного строку.
Постановою Верховної Ради України №4737-VI від 17 травня 2012 року ОСОБА_1 було обрано на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.
Наказом голови Окружного адміністративного суду міста Києва №387/К від 13.09.2016 позивачу було встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу (стаж роботи більше 20 років).
Наказом голови Окружного адміністративного суду міста Києва №90/К від 23 травня 2017 року ОСОБА_1 було обрано на посаду заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на три роки з 23 травня 2017 року по 22 травня 2020 року та встановлено виплату щомісячної доплати у розмірі 5% посадового окладу судді з перебуванням на адміністративній посаді.
Відповідно до наказу заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва №62/К від 26.02.2019 ОСОБА_1 було продовжено з 26.02.2019 доступ до секретної інформації в обсязі необхідному для своєчасного і якісного виконання службових обов'язків з виплатою щомісячної доплати за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці за формою 2 у розмірі 10% посадового окладу.
Згідно наказу голови Окружного адміністративного суду міста Києва №88/К від 22.05.2020 ОСОБА_1 було припинено повноваження по адміністративній посаді з 23 травня 2020 року, а також припинено виплату щомісячної доплати у розмірі 5% посадового окладу судді за перебування на адміністративній посаді.
Наказом голови Окружного адміністративного суду міста Києва №103-К від 02.06.2020, ОСОБА_1 було обрано на адміністративну посаду заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на три роки з 02 червня 2020 року по 01 червня 2023 року та встановлено виплату щомісячної доплати у розмірі 5% посадового окладу судді за перебування на адміністративних посадах заступників голови суду.
Судом встановлено, що за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України" із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Згідно з інформацією, наданою Відділом планово-фінансової діяльності та звітності Окружного адміністративного суду міста Києва, сума не донарахованої суддівської винагороди судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у зв'язку із дією частин 1, 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" складає 267109,87 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати у період із 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та такою, що прямо порушує його конституційні права, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи вищезазначені норми права, суд приходить до висновку, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке.
Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Таким чином, суд приходить до висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Враховуючи те, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих у їх розвиток приписів статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не у відповідності до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
У результаті чого, Окружним адміністративним судом міста Києва допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, обчисленої на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.
Враховуючи той факт, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає поновленню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 267109,87 грн. з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Учасниками справи вказана сума не спростовується та не заперечується. Водночас і у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо невідповідності цієї суми фактичним обставинам справи.
Відповідно до частини 1 статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною другою статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Норми Конституції України як центрального джерела конституційного права зумовлюють систему принципів адміністративного процесуального права і як загальноправового регулятора, і як способу здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства.
Кодекс адміністративного судочинства України за своєю сутністю є кодифікованим законом, де систематизовано норми адміністративного процесуального права.
Фундаментальним міжнародним договором у частині здійснення адміністративного судочинства є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, стаття 6 щодо права на справедливий суд).
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті держава має позитивні обов'язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави.
Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити "належний захист" (див. mutatis mutandis $. 135 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі "Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства" (Smith and Grady v. the UK), заяви N 33985/96 і N 33986/96; $. 95 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), заява N 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
Суд звертає увагу на те, що у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України").
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 Рішення від 2 березня 2005 року ЄСПЛ від von MALTZAN and Others v. Germany). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року №462-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого "права власності", а саме розміру суддівської винагороди, має бути застосована.
Таким чином, статтю 1 указаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.
Оцінюючи наявність у позивача правомірних (законних) очікувань на отримання суддівської винагороди, визначеної статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ, суд зазначає, що позивач правомірно та законно розраховував на отримання суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ, яка є одним з елементів гарантії незалежності суддів, а відтак задоволення даного позову шляхом стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди є ефективним засобом юридичного захисту.
Щодо суб'єктного складу учасників справи судом враховується те, що відповідно до ч. 1 статті 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Згідно з ч. 4 статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до пп. 2 п. 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.
Отже, ДСА України є розпорядником вищого рівня і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той же час як розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, у даному конкретному випадку є саме суд, тобто, Окружний адміністративний суд міста Києва.
Так, відповідно до абз. 3 ч. 3 статті 10 Бюджетного кодексу України, головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.
Згідно абз. 7 п. 1.2 глави 1 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1407 від 24 грудня 2012 року (далі - Порядок № 1407), мережа розпорядника коштів державного бюджету - згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня, що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.
У відповідності до Порядку № 1407, розпорядники нижчого рівня поділяються на бюджетні установи, що мають власну мережу, та на бюджетні установи, що не мають мережі.
Отже, місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що не має власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь ДСА здійснює безпосередньо ДСА України.
Така побудова мережі розпорядників державних коштів відповідає вимогам Бюджетного кодексу України та дозволяє забезпечити високу якість та оперативність судочинства у місцевих судах. Маючи повноваження розпорядників бюджетних коштів, ці суди мають змогу оперативно і невідкладно вирішувати питання щодо матеріально-технічного, кадрового забезпечення потреб суду, що напряму впливає на якість та оперативність вирішення спорів.
У зв'язку з наведеним вище вбачається, що склад учасників справи визначений правильно та саме Окружний адміністративний суд міста Києва є належним відповідачем у спірних відносинах, на якого покладено обов'язок щодо нарахування та виплати суддівської винагороди суддям цього суду, у тому числі й позивачу.
...
 
Сверху